З моменту народження дитини ми стаємо учасниками забігу в батьківському марафоні. Розраховували ми на це чи ні? – це постфактум! Чи готові ми до цього? – нагальне питання! Допомогти отримати на нього позитивну відповідь – мета цього блогу.

В легкоатлетичній дисципліні марафон – це забіг на  дистанцію 42 кілометри  195 м.   

І хоча від  започаткування марафонів  минуло більше ста років і протягом цього часу досягнуто значного прогресу, – саме в цьому виді змагань відсоток тих,  хто сходить з дистанції,  залишається найвищим. Є декілька об`єктивних причин, за якими навіть бігуни екстракласу  потрапляють до  цієї  статистики.  

Одна з них – нестача змагального досвіду. 

Через  колосальне навантаження бігуни виступають у марафоні зазвичай один-два рази на рік,  маючи таким чином за усе спортивне життя максимум  10-15 стартів.

Друга причина  – несхожість природних умов марафону: холод,  спека,  дощ,  розріджене повітря… та непередбачуваність фізичного стану – як свого, так і  суперників.   

Третя причина невдач  як майстрів, так і   новачків марафону – це не правильний розподіл сил на дистанції. Підступна палиця з двома кінцями –  зекономиш  сили – програєш; не збережеш – зійдеш з дистанції. Справжні   труднощі  підстерігають бігунів  саме  на останніх кілометрах. Енергетичний  бар’єр.  Перегрів організму.  Больовий поріг – марафонець на дистанції робить близько 25 тисяч кроків (насправді –  стрибків), які  призводять до струсу тканин та ударів суглобів. Один відомий олімпійський чемпіон зазначив: «Кожен може пробігти 20 миль (саме на цю відстань, як показують   розрахунки,  вистачає внутрішніх резервів  організму ), – далі біг тримається на характері»!

Звичайно, подібні проблеми бувають і у спринтерів, але, всім зрозуміло, що  десяти секундний і двогодинний біг -різні речі. На стометрівці сходять з дистанції вкрай рідко, а марафон, напевне,  єдиний вид змагань, в якому до 60% учасників не досягають фінішу.

Втім, попри усі труднощі, армія марафонців у всьому світі щороку зростає. Можливість подолати себе, відчути радість перемоги перемагає. Чи не  теж саме відбувається і в «Батьківському Марафоні»? – говоримо з психологом Тетяною Дік. 

Тетяна Д.: Насправді аналогія батьківства  з атлетичним  марафоном дуже влучна. Адже: 

– Усі колись стають батьками вперше й нам бракує практичного  досвіду.  

– Життя не статичне. Ніхто з нас не може взяти під повний контроль обставини й умови, в яких нам доводиться виховувати дитину, тому нам постійно потрібно пристосовуватися. 

– Нам,  як і легкоатлетичним  марафонцям, потрібно розрахувати свої сили, енергію, емоції так, щоб нас  вистачило на весь  шлях, на  всі періоди становлення і зростання нашої дитини

Тобто – важливо  з самого  початку бачити «загальну картину»  й  бути,  як мінімум, обізнаним  про особливості  кожного  відрізку  на цьому шляху.

Т.:  Якщо дати спрощену картину, розвиток  дитини поділяється на 6 вікових періодів: період немовляти (від народження до одного року), ранній  вік(від одного до трьох років), дошкільний (від трьох до шести років), молодший шкільний, підлітковий та юнацький  періоди.Кожен з них має свої унікальні особливості, можливості та небезпеки.

Проте, стратегічна важливість одного з цих вікових періодів, на мою думку    залишається критично недооціненою батьками. Не  вдаючись у глибину  віків – відомі письменники, педагоги, науковці  підкреслювали важливість цих років у формуванні особистості. І використовувала  ці знання, на мій погляд,  хіба що  державна машина у своїх цілях, а ніяк не батьки – для благої мети.

Наведу лише декілька цитат:

 «Хіба не тоді я придбав усе те, чим живу зараз, і придбав так багато, так швидко, що протягом  усієї решти життя я не придбав  і сотої  частки  від того? Від п’ятирічної дитини до мене -тільки крок. Від новонародженого до п’ятирічного –  величезна   відстань». Лев  Толстой

«Те, що вкладається  в характер в перші роки життя – лягає міцно, стає другою натурою людини … Все, що засвоюється людиною згодом, ніколи не має тієї глибини, якою відрізняється все те, що  засвоєно в дитинстві». К.Ушинський

 «Те,  що ви зробили до п’яти років, складає  90% всього виховного процесу» 

Антон Макаренко

Т.: Сучасна психологія тільки підтверджує цю  позицію класиків. 

Особисто я переконана в правдивості цієї точки зору й готова зробити все, щоб донести її до батьків. Адже в  перші роки життя їхньої уваги домагається сам малюк. В перші шкільні роки не дозволяють розслабитися вимоги вчителів. А між цим – декілька найважливіших років у формуванні особистості – батьки безпечно прогулюють. Можливо вони не неусвідомлені, можливо, не підготовлені, можливо,  вони батьки-спринтери, які видихалися на першій дистанції… Та чому б це не сталося, надолужити  прогаяне набагато складніше, а іноді й взагалі неможливо …

Найавторитетніша книга,  Боже Слово – Біблія  навчає нас: «Дай настанови юнаку на початку шляху,  і він  не уступиться  з нього, як і постаріється» Книга Приповістей Соломонових 22:6