Питання стосунків у молодих людей з певного часу є активованим. Внутрішній радар налаштовано на пошук підходящої людини. Й коли нарешті вона знаходиться, усе спрямовується на те, щоб цього разу все склалося – щоб характери зійшлися, інтереси збіглися, щоб усе по-справжньому й назавжди. Але минає час й на поверхню невблаганно починають спливати невідповідності, розбіжності й негативні якості… Й стосунками вже починає рухати  не любов, а страх – втратити любов, почуття, людину; страх самотності і невпевненості у собі; страх нових невдалих  стосунків… Як не потрапити у це замкнуте коло, а потрапивши, як вирватися з нього, говоримо з доктором філософії, експертом у сфері сімейних стосунків Адріаном Буковинським. 

А: Перед людьми, які в перспективі хочуть створити сім’ю, я ставлю питання: Що є пунктом номер один на шляху створення сім’ї?  Майже усі вважають, що для цього необхідно зустріти підходящу людину. Тобто,  ми розуміємо, що така людина десь є, десь там вона ходить, але нам потрібно її знайти. І ось нарешті ми її знаходимо. Що трапляється далі?  Давайте на цьому зупинимося й визначимося, у чому є помилка при мисленні такими категоріями,  при тому дуже розповсюджена? Приймаючи той факт, що  ідеальних людей у світі не існує, рано чи пізно недоліки характеру починають спливати і в стосунках двох людей. Їх можна не помічати у перший день, перший місяць. Але чим глибше ми пізнаємо один одного, тим більше відкриваємо недоліків один в одному. Це у свою чергу приводить до розчарування, а потім й до розриву стосунків, який не буває безболісним. 

То ж очікування – невиправдані надії – розрив стосунків – нові очікування – нові невиправдні сподівання… У чому все ж таки корінь проблеми і в чому її рішення?  

А: У чому тут проблема? У помилковому алгоритму мислення людини.
Не треба ніколи шукати підходящу людину – треба самому, самій стати тією підходящою людиною. Потрібно в першу чергу подивитися на себе й сформувати  у собі такі риси характеру, які ми б хотіли бачити в іншій людині. Ми можемо ставитися питанням: А де взяти приклад для наслідування? Напевне, що в багатьох людей є свої кумири. Але якщо ми умовно усю історію людства помістимо в одну високу колону, з самого низу розмістивши найбільших негідників – вбивць, насильників, терористів, а на горі – найбільш гідних особистостей, – кого б ви помістили на найвищих щаблях? А кого розмістили б на нижчих? І яке місце зайняли б самі? Найчастіше більшість людей воліє поставити  себе десь по середині. На справді, між людьми таких об’єктів для наслідування годі знайти. Усі ми прагнемо до вищих  ідеалів й гідний об’єкт є вищим за звичайне людське життя. Особисто для мене таким найкращим прикладом є особа Ісуса Христа. Бувши і Богом і людиною, історично визнаною особою, Він мав такі риси характеру, володів такими якостями, які насправді є гідними взірцем. І коли я прагну до такої досконалості, я тим самим випрацьовую у собі такі ж риси характеру. І знаєте хто захоче мати справу з такою людиною? – Усі!