Кроха сын к отцу пришел, и спросила кроха:“Что такое хорошо, и что такое плохо? ” – відомий   російський  поет-революціонер Володимир Маяковський, ревний прибічник ідей  комунізму, мав відповідь на це питання: Если ты подряд порвал книжицу и мячик, Октябрята говорят: плоховатый мальчик…

Насправді ж , не все так просто виявилося й для самого  автора відомого вірша,  який через  декілька років потому у 37-ми річному віці покінчив  життя самогубством … 

Здатність розрізняти  добро і зло давньогрецький філософ Сократ  називає ні чим іншим, як вищою мудрістю.  Полеміка з  цього питання,  набуваючи більшого чи  меншого розмаху, не вщухає  протягом тисячоліть.  Адже кожна епоха, кожна цивілізація,  як і кожна окрема людина, що прийшла в цей світ, стикається з цією етичною дилемою. І помилки у цьому питанні  не пробачні:    «Горе тим, що зло називають добром,  а добро злом» –  наголошує  один з великих  Біблійних  пророків – пророк Ісаія. 

І якщо сьогодні крихта-син  підійде до батька  і запитає: «Що таке добре?»,

То завтра підрослий малюк зажадає  узнати « Чому це добре чи погано?»

А  досягнувши підліткового віку він підставить під сумнів усі  загальноприйняті догми  й  заявить:  «Як  я особисто можу  переконатися у  їх правдивості? На чому вони ґрунтуються?»   

Дехто примудряється обминути ці питання,  декого задовольняє пояснення про існування неписаних моральних законів.  Для декого ж ці  питання  є  нагальними.  Оскільки  тема  ця   світоглядного порядку, на декілька питань з точки зору християнської теології відповідає проповідник Олександр Морозов. 

Тож Едемський сад, перші люди Адам і Єва,  перша  і, доречи, єдина  заборона від  Бога:  «…з дерева знання добра й зла не їж від нього»  – чи  не з  звідти вітер дує до тепер?

Олександр М.: Так,  питання  добра і зла  хвилює   людство  саме з  того моменту,  коли  з Божих уст пролунала ця заборона.  Коли  ж  перші люди  її порушили, цей момент став  роковим,   розірвавши стосунки людини з Богом, через що людина отримала спочатку духовну, а потім і фізичну смерть. 

Якщо тема добра і зла, яка для нас є чи не  єдиним або ж  головним   моральним орієнтиром   у наших вчинках,  була забороненою,  то чим тоді повинні були керуватися  люди  в первинному Божому задумі? 

О.: Насправді, сутність  Біблії не в законах і правилах та їх ретельному  дотриманні, як це сприймається більшістю, а  в  глибокій довірі Богу,  яка ґрунтується на  розумінні Його Божественної  природи. Тому виправити цю ситуацію не можна ніякими іншими діями, як тільки  свідомим наверненням до Бога. Обнадійливим  фактом  Нового Заповіту є  те, що «рятунок потопаючих»  Бог не зробив «справою  рук самих потопаючих»,  як автор відомого роману «Дванадцять стільців». Цю відповідальність Бог взяв на себе.  Ціною вирішення цього  питання стала  добровільна замісна смерть Божого Сина  Ісуса Христа на Голгофському хресті,  який і є  символом примирення людини з Богом.  Тому річ  про поновлення відносин з Богом,  духовне преображення особистості –  серця і розуму людини.  А вже потім, як наслідок цих відносин, оновлене життя, коли людиною керує Божа любов зсередини.  

Тобто йдеться про пропущений перший крок. 

О.: Насправді чимало ідеологій, у тому числа і комуністична і  гуманістична,  базуються на  деяких  Біблійних принципах.  Але вони вирвані з контексту й позбавлені Божественної складової. В цьому і є парадокс – намагання виконати другу  частину Божої заповіді, ігноруючи її першу частину – намагання  любити ближнього, не полюбивши  Бога, який і є джерелом цієї любові.

Тоді яку роль у цьому процесі відіграє виховання, прищеплення понять, цінностей? 

О.: Ми з вами живемо далеко не в світі первозданної невинності. Дитина народжується у світ, спотворений гріхом. Тому дві первинні задачі батьків – привести дитину до  віри в Бога й сформувати її совість на надійних стандартах Божого Слова. 

На допомогу нам Ісус дав заповіді: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, і всією душею твоєю, і всією думкою твоєю. Це є перша і найбільша заповідь. Друга ж подібна до неї: люби ближнього свого, як самого себе»  

ВІД ЗНАНЬ ДО ВЛАСНИХ ПЕРЕКОНАНЬ

Показова історія. Жителі Древнього Китаю хотіли гарантувати собі безпеку від нашестя варварів. Ціною величезних  зусиль було споруджено Велику Китайську стіну. Грандіозна споруда,  біля шести метрів завширшки і десяти метрів заввишки простягнулася майже на п`ять тисяч кілометрів. Нездолана фортеця із шістдесятьма тисячами сторожових башт –  занадто висока, щоб взяти штурмом, занадто широка, щоб зруйнувати, занадто довга, щоб обійти – стала  прикладом трагічної  помилки – покладання надії на зовнішню огорожу  без роботи над внутрішнім станом…  Адже тільки протягом перших ста років після побудови стіни, вороги тричі проникали всередину країни  – через брами – просто підкупивши вартових. 

Огорожі, обмеження, заборони насправді є невід`ємною частиною батьківської відповідальності. Але формування внутрішніх цінностей і переконань дитини –  найголовніше. Як відбувається цей процес? – говоримо з психологом Тетяною Дік. 

Тетяна Д.: Насправді, вже  підлітковий вік дитини стає  показовим й  нерідко  шокуючим для  батьків. Це час,  коли важелі зовнішнього керівництва  слабнуть і дитина  вперше отримує можливість керуватися  власними  переконаннями, або ж,  як показує практика, їх відсутністю. А це означає,  що така дитина підпадає  під  вплив інших  авторитетів, і дуже пощастить,  якщо позитивних.   

Тож як батькам запобігти цього шокового стану? 

Т.: Парадоксом є те, що коли дитині виконується  3 – 4 роки, й батьки тільки починають думати про  виховні стратегії, первинні поняття  добра і зла у неї  вже є остаточно сформованими. І відбувається це через засвоєння реакцій батьків на ті чи  інші дії  і явища. Поступово дитина накопичує цю інформацію, засвоюючи таким чином, що є прийнятним,  а що  ні.

Тож, якщо первинним  кроком у формуванні  моральних принципів  дитини є  розуміння ЩО таке добро і зло, то що є  наступним кроком? 

Т.: Наступний крок – це розуміння причин – ЧОМУ це добре, а це погано; ЧОМУ це можна,  а це –  ні. На першому етапі відповідальність батьків полягає  у правильній  поведінці  і це, напевне, є найскладнішим.  На  наступному ж – у  здатності доступно  і систематично пояснювати дитині на життєвих прикладах причинно-наслідкові зв’язки: Доглядали старанно за полуницею –  насолоджуємося її смаком. Подарували мамі квіти – вона щаслива і посміхається. Не вигуляли вчасно собаку –  потрібно комусь прибирати за нею.  Залишив улюблену іграшку на вулиці – вона розмокла під дощем.  Такі прості, але важливі  істини  дитина  не помітить сама. Про це потрібно говорити  з неї, по ходу звертаючи її увагу на ці речі, й  врешті решт ці уроки будуть нею засвоєні.   

І, нарешті, найскладніше питання про те, що батькам на мій погляд вдається найгірше: Яким чином  придбанні дитиною моральні стандарти можуть трансформуватись  у її  власні переконання? Адже насправді тільки вони можуть зберегти дитину від згубних кроків тоді, коли зовні керувати нею батьки вже не матимуть змоги.  

Т.:  Мати власні переконання – означає бути  впевненим у правдивості чи  дієвості тих чи інших  принципів або моральних стандартів. Це третій крок. На цьому етапі не достатньо інтелектуального переконання. Власні  переконання можна придбати  лише через власний досвід, а досвід –  через  практику.  

Наприклад, закон «Що посіє людина, те й пожне», який сьогодні частіше звучить як народна мудрість, хоча, насправді, ця істина здавна – з книги Біблії.  

Досвід – з практики ! Вирішіть разом з вашою дитиною і подаруйте  улюблену  іграшку дівчинці з бідної родини. Приготуйте разом  з нею гарні  страви  й навідайте  у лікарні кинутого хлопчика. Виготовте листівку і подаруйте  її на  Різдво самотній  бабусі-сусідці. Таким чином ви надасте дитині можливість відчути смак, отримати внутрішнє задоволення від чинення добрих  справ, і, навпаки, гіркоту від поганих  вчинків. 

Тож якщо батьки самі  мають власні  переконання й живуть відповідно до них,  вони крок за кроком допоможуть і своїм дітям отримати цей безцінний досвід. Цікаво, що Біблія  називає зрілою особистістю ту людину, у якої «почуття через навички привчені до розрізняння добра і зла».  

Тому не будемо гаятись, часу у нас не так багато, як здається…