«Благими намірами вистелена дорога в пекло» – цей крилатий вислів звучить декількома мовами, й сутність  його, напевне, розуміють усі – незалежно від раси чи географії, особливо батьки  у своїх намаганнях зробити життя дитини щасливим на власний розсуд, виходячи з власних  уявлень і бажань, приносячи, як виявляється, не прийняті, а тому марні   жертви … 

Чому так стається, і що не враховують батьки, діти яких так і не стають щасливими? 

Адріан Б.: Дійсно, коли йдеться про відкрите безвідповідальне батьківство – проблема глобальна, але зрозуміла. Коли ж йдеться про приховані, неочевидні глибині проблеми, природньо виникають питання: Чому так сталося?… Тому зараз мова про  внутрішні мотиви у,  здавалося б,  правильних,  досвідчених й успішних на перший погляд людей, й до чого вони призводять. 

Декілька історій з реального життя: 

Мама виростила Івана одна. Вона так і не вийшла заміж. Вкладала все у сина: купила йому квартиру, оплатила навчання в університеті. Він став чудовим успішним чоловіком. Тільки  йому вже за п’ятдесят, і він ніколи не був одружений і не мав дітей. Усе життя він намагався повернути мамі неоплачений борг. Не вдалося.

Батько Оксани працював і в день, і вночі заради дітей. У нього були великі плани, особливо стосовно своєї доньки. Він дуже мріяв, що вона стане лікарем, накопив грошей на її навчання в університеті, а вона відмовилася, бо мріяла  стати художницею. Щоб її напоумити, батько виставив їй рахунок за все, що вклав в неї до цієї пори – за школу, гуртки, подорожі  і т.ін. Чи потрібно  говорити про те, що Оксана зі своїм батьком більше не бачилася?  

Мама заради Іри відмовилася від особистого життя. Після розлучення не ходила на побачення, бо боялася травмувати доньку. Іра вже виросла, їй сорок років. Вона досі не може залишити маму.

Ігор та Євгенія мали зразкових батьків. Вони все що могли робили для своїх дітей. Сім’я завжди здавалася дружньою – спільні свята, відпустки. Тільки через усі ці батьківські турботи батьки втратили своє подружжя.  Їх  більше нічого не пов’язувало. 30 років вони прожили як тато і мама, а потім, коли діти пішли, вони просто розлучилися. Женя досі не може прийти до тями після цього найбільшого у житті обману. Їй вже 37-й рік. Заміж вона не хоче, боїться повторення  історії своїх батьків.   

Дем’ян – пізня дитина. Ним завжди надмірно опікувалися, занадто турбувалися. Сказати по правді, його мама зневірилася дочекатися принца й вирішила народити дитину сама  для себе. Потім вона вирішила, що через Дем’яна здійсняться  її нездійснені мрії. Вона всіляко намагалася виростити з сина вундеркінда. Дем’ян вивчав кілька мов, ходив на безліч гуртків, грав на арфі. Мама пишалася ним  й за будь-якої нагоди виставляла на показ його досягнення. Втім їх завжди виявлялося замало.  Дем’яну вже за сорок, він розлучений, його дітей виховує інший чоловік  й він не проти. Він досі не знає чого хоче. Він не став вундеркіндом, він не витримав й зламався. Зараз він просто пияче – до роботи, замість роботи і після неї. Мама цього вже не бачить.

Тисячі…десятки тисяч подібних історій… Але діти, це не наша, це їхня історія життя, до якої потрібно ставитися з повагою й відповідальністю.