Усім нам відома фраза: «Поспішайте чинити  добро» належать, можливо, не настільки відомій нам людині,  а знати про неї дійсно варто. Адже цей заклик для старшого лікаря московських тюремних лікарень Фрідріха Гаази, а йдеться саме про нього, – не порожній звук. Усе його життя до останньої миті – яскравий приклад відданості цьому покликанню.

Протягом 2-х тисячоліть заклик «Любити ближнього» є однією з найголовніших заповідей християнства. Поза всякого сумніву – у цьому є певний сенс – можливо, невідкритий, а, можливо, й втрачений у нашому егоцентрично спрямованому суспільстві. Як його віднайти заново? Як подолати силу тяжіння любові до самого себе й відкритися на потреби ближнього? – говоримо з доктором філософії, експертом у сфері сімейних стосунків Адріаном Буковинським. 

А: Пригадайте конкретний  вчинок зі свого життя, який виражав любов чи турботу про ближнього. Це була допомога сусідам, пожертва грошей на дитячий будинок, врятоване вами життя чи т.і.
Історій є безліч, й усі люди свідчать, що в цей момент вони були наповнені приємними  почуттями. Досвід самої людини відкриває їй зміст цього дійства.  Чинити добрі справи – це є природньою сутністю людини, а якщо вона цього не робить, не має такого досвіду, вона ніколи не стане тим, ким хоче стати – повноцінною щасливою людиною. 

Іноді людина бачить ситуацію, в якій могла б допомогти, але ігнорує цю можливість, залишаючись осторонь. Вона знаходить різні виправдання.
Але бути учасником позитивних змін у житті людей, або ж обставин, – це те, що дає нам самим позитивний заряд й бажання чинити такі вчинки далі. 

Дуже багато пар недооцінюють те, про що ми зараз говоримо. Кожен занурений у свої справи й чим далі, тим більш віддаляються одне від одного, так і не встигнувши стати по-справжньому одним. Але якби вони мали спільну практику участі у добрих  справах, то отримали б настільки потужний і цікавий досвід, що тем для спільного обговорення їм вистачило б на все життя. Іноді нам здається, що ми не можемо навіть свої проблеми виріши, що вже говорити про допомогу іншим. А ви спробуйте вирішити чиюсь, хоча б маленьку проблему, і побачите, як відкриваються нові можливості і для вас самих. У життя приходять нові люди, ви починаєте рости і розвиватися.

Бути відкритим на потреби ближнього – це цінність, яка має бути в п’ятірці життєвих пріоритетів кожної людини, кожної родини. 

 Я робив дослідження до початку військових дій в Україні під назвою «Уявлення сучасної української молоді про сім’ю і основні життєві пріоритети сучасної української молоді». І така цінність, як «відкритість на потреби ближнього», з переліку 20-ти життєвих пріоритетів зайняла тоді останнє місце. Це абсолютно ненормальна ситуація. Очевидно, що були люди, які ставили це на третє, четверте місце, але їх було настільки мало, що в кінцевому результаті ця цінність опинилася на найнижчому щаблі. 

Таке суспільство має дуже примарні перспективи на успішний розвиток.
Я бажаю кожному більше роздумувати над цими речами, щоб ставати повноцінною щасливою особистістю й будувати здорові сім’ї. 

То ж, найвірніший шлях до щастя не в бажанні бути щасливим, а в тому, щоб робити  щасливими інших. Поспішаймо ж чинити добро!