НАДВАЖЛИВА ФУНКЦІЯ
«Не встигаю!» Ми вишукуємо час, виділяємо його, вигадуємо або програємо, бережемо або марнуємо – так чи інакше, але «ми не встигаємо!» – на рейс літака, на побачення, на зустріч з живими батьками; не встигаємо підготуватися до сесії, до захисту дипломної роботи, до здачі генерального проекту. Ми у полоні невідкладних справ. Сучасний світ висуває свої вимоги, диктує свої умови, завдає свої темпи. 10 заповідей, даних Богом на горі Сінай, ми примудрилися замінили однією «Усе встигай!».
І хоча усе встигнути не можливо, є речі, де запізнення в часі насправді є невиправним. Доктор Добсон, ведучий сімейний психолог, наголошує, що у житті дитини є критичні моменти часу, які вимагають найінтенсивнішого вкладу батьків, коли дитина максимально здатна сприймати, вбирати, наслідувати …
З чим можна було б порівняти таку втрату часу? Напевне, доречною буде аналогія таких батьків з хліборобом, який не встиг засіяти поле навесні. Що це за критичний час й які наслідки його гаяння у вихованні дитини – поговоримо з експертом у сфері дитячої психології Вікторією Мельниченко.
Вікторія М.: Я б хотіла поговорити про формування такої життєво важливої функції у дитини, як прив`язаність. Прив`язаність – це близькі, довірливі, емоційні соціальні стосунки дитини з батьками або з іншими значущими людьми. Фундаментальна або базова прив`язаність будується між матусею та малюком саме у перший рік життя і являється процесом зі зворотним зв’язком. Наприклад: Мама піклується про свою дитину – доглядає, годує, заколисує, посміхається, розмовляє, обіймає. Це посилює прив’язаність малюка до мами, він відповідає їй взаємністю, посилюючи її добре ставлення…
Поняття прив’язаності є відносно новим і не зовсім зрозумілим у нашому суспільстві. Хотілося б більше зрозуміти, чому ця здатність є такою важливою і в чому небезпека її нехтуванням? А також, яку роль у житті дитини відіграє саме перша базова прив’язаність до мами?
В.: У нашому суспільстві, на пострадянському просторі, практично всі люди мають порушення прив’язаності, так як з 3-х місяців виростали у манежах ясельних груп. Прив’язаність дуже важлива у формуванні особистості – це проекція усіх теперішніх і майбутніх відносин дитини – з батьками, вчителями, сусідами, друзями, взагалі у соціумі, а також в її майбутній сім`ї – з дітьми, чоловіком або дружиною. Здорова прив’язаність сприяє:
– формуванню характеру, самооцінки та самоповаги;
– почуттю безпеки і захищеності;
– розвитку здібностей;
– позитивному баченню світу;
Яким чином відбувається подальший процес формування прив’язаності у дитини? Як це має бути, скажімо так, за найкращим сценарієм?
В.: Виділяють такі етапи прив’язаності. Це відносини:
1 рік – з мамою (фундаментальна, базова прив’язаність)
1-3 роки – з обома батьками
3-5 років – з усіма членами сім`ї
6-11 років – з сусідами, шкільними товаришами, друзями
11-18 років – з однолітками, однокласниками
18-25 років – з колегами, співробітниками, представниками протилежної статі (романтичні стосунки)
25-60 років – робота і дім
після 60 років – усе людство
Якщо своєчасно і правильно сформована базова прив’язаність, дитина зможе будувати успішні стосунки з усіма категоріями людей протягом усього свого життя.
То ж не запізнюємося в часі!
ВИДИ ПРИВ`ЯЗАННОСТІ
Поряд з розумінням позитивної сторони прив’язаності, нерідким є ставлення і з певним негативним відтінком. Вікторіє, чи є для цього підстави і якщо «так», то які вони?
В.: Дійсно, існує як здорова, так і не здорова прив’язаність. Фахівці виділяють 4 основні види прив’язаності. І, як ми бачимо, три з них відносяться до не здорових.
Перший вид – це Безпечна – здорова і міцна прив’язаність.
Другий вид – це Небезпечна – тривожна невротична прив’язаність. При яких обставинах вона формується? Коли у дітей є батьки, але діти не впевнені у надійності цих стосунків і знаходяться у стані постійної тривоги з цього приводу. Ці діти не відчувають емоційної та фізичної небезпеки. Тому вони або занадто прив’язані до таких батьків, або взагалі відвертаються від них.
Якщо розвиток різних видів прив’язаності є прямим наслідком того, як склалися стосунки дитини з найближчими людьми, то що тоді повинні були пережити діти з наступною, дезорганізованою, прив’язаністю, і як це відбивається на їх особистості?
В.: Дезорганізована прив’язаність формується у випадках, коли діти були насильно відділені або втратили близьких людей, до яких були прив’язані. Це дуже сильно їх травмувало. Такі діти не здатні довіряти, будувати близькі глибокі стосунки з іншими. Вони можуть проявляти жорстокість, агресію, контроль і, що найгірше, не відчуваючи при цьому докорів совісті.
Існує ще більш глибока проблема під назвою уникаюча прив’язаність. У чому її сутність?
В.: Уникаюча прив’язаність – це повна відсутність прив’язаності у дитини. Таких дітей ще називають «Не прив’язані діти». У них не має об’єкту прив’язаності, тому вони не спроможні сформувати емоційний зв’язок. Совість, воля, емпатія у них просто відсутні. Вони здатні на будь-який злочин та насильство.
Тож як би не хотілося комусь звинуватити в усіх бідах саме дитину з її негативною поведінкою, первопричиною розладів прив’язаності все ж таки є не вони.
В.: Причинами порушення прив’язаності можуть виступати такі фактори в житті дитини як:
– відсутність турботливих батьків або близьких людей, якщо від дитини відмовилися, і вона росла у дитячому будинку, інтернаті, домі малюка;
– батьки, які завдають дитині шкоду, не задовольняючи її потреб; коли дитина переживає байдужість, зневагу, бездоглядність, насильство – психологічне або сексуальне;
– розлучення або глибокі конфлікти між батьками;
– залежність батьків від алкоголю, наркотиків та ін.;
– відсутність здорової прив’язаності у самих батьків (травми дитинства та ін.);
– хвороба мами.
СИМПТОМИ РОЗЛАДУ ПРИВЯЗАНОСТІ
Які симптоми розладу прихильності. Як визначити їх у дитини?
В.: Це:
– нездатність віддавати і приймати любов;
– поверхневе відношення або поведінка;
– низька самооцінка;
– гіперактивність, емоційна нестабільність;
– роль жертви;
– уникання зорового контакту;
– прилипання до незнайомої людини;
– руйнівна поведінка;
– напускна чарівність;
– обман, крадіжки.
У таких дітей одна мета – будь-яким чином утримати увагу людини. Але дитина, у якої ніколи не було гідного прикладу, навряд чи буде розуміти як себе треба вести, навіть щиро цього прагнучі.
На біохімічному рівні у дитини виробляється два гормони в залежності від обставин, в котрих вона знаходиться. Кортизон – це гормон стресу, який виробляється, якщо систематично не задовольняються її потреби. Серотонін – це гормон, який допомагає дитині розслабитися тоді, коли про неї піклуються і люблять. У випадку відсутності турботи, у неї виникає критичне накопичення кортизону, що примушує її шукати заспокоєння і розслаблення штучним шляхом, і проявлятися це може в таких негативних діях, як обман, жорстокість, крадіжка і таке інше.
Ви перерахували досить багато ознак порушеної прив’язаності, притому не таких вже і рідкісних. То ж чи обов`язково повинні проявлятися усі ці симптоми вкупі, щоб це стало приводом для занепокоєння батьків, чи досить для цього наявності декількох з них?
В.: Якщо ви бачите хоча б деякі з цих проявів, звичайно, до цих сигналів треба дослухатися. Ось ще декілька ознак порушеної прив’язаності:
– контроль і маніпуляції;
– безвідповідальність;
– порушення логічного мислення, причинно-наслідкового зв’язку;
– порушення совісті і волі;
– відставання у сферах розвитку – фізичній, емоційній, інтелектуальній, соціальній;
– відсутність постійних друзів;
– тріангуляція – розділення батьків, віддача повної переваги одному із них;
– відсутність морально-етичних цінностей;
– непокора, непослух, незалежність;
– егоцентризм.
Підводячи риску під описом портрету такої розладнаної особистості, ще декілька останніх штрихів:
Ці діти сприймають себе як поганих, небажаних, не цінних.
Батьків сприймають – як тих, хто їх не любить, яким не можна довіряти.
Цей світ – як небезпечне місце, а життя – як те, в чому не має сенсу.
Немає, напевне, в світі більш сумної картини.
ФОРМУВАННЯ ЗДОРОВОЇ ПРИВ`ЯЗАНОСТІ
Як сформувати здорову міцну прив`язаність у дитини?
В.: Існує декілька фундаментальних чинників, необхідних для формування здорової прив’язаності, головний з яких – це задоволення потреб дитини з раннього віку, а саме, з моменту народження.
Ось стадії, через які проходить цей процес:
– У дитини виникає потреба
– Вона роздратовується – виявляє незадоволення – плаче і т.ін.
– Мама реагує на «прохання» дитини, задовольняє потребу
– Дитина заспокоюється і розслабляється
Отримуючи відповідь на своє «прохання», дитина засвоює найважливішу науку, а саме, – принцип роботи причинно-наслідкового зв’язку, на якому в значній мірі і будується розвиток особистості. Тому необхідно задовольняти потреби дитини постійно, а не час від часу – як базові, так і індивідуальні: фізіологічні потреби, потребу в безпеці, любові, прийнятті, самоповазі, самовираженні. Важливо аби ці потреби задовольнялися одними і тими ж важливими для дитини людьми, ідеально, батьками. Фахівці говорять про необхідність 3-х років для формування прив’язаності у дитини.
Але якщо з якихось причин цього не відбувається?
В.: Якщо в перші 3 роки життя потреби дитини не задовольняються, то це неминуче матиме свої наслідки. Дитина яка не має прив’язаності, почуває себе безпомічною, стає злою і агресивною. Весь цей негативізм буде виражатися через поведінку, яку батьки побачать у майбутньому.
Напевне, ми повинні визнати, що ці такі прості природні речі, як спокійна розмова мами, її посмішка, ніжний спів колискової, погойдування на руках батька, – набувають сьогодні вагу золота й наразі стають все більше дефіцитними.
В.: Дійсно, всі ці на перший погляд прості речі, є надзвичайно важливими.
Дотикинадають дитині почуття захищеності, розвивають самодостатність; зоровий контакт – створює емоційну близькість; посмішка – приносить теплоту, почуття радості та задоволення; бесіда, спів- безпеку і стабільність; гойдання- заспокоєння.
Тож, не скупімося для своїх дітей на час та любов. Важливі проекти, складні звіти, дедлайни у нас будуть завжди, а трирічна дитина – один раз в житті.
Не втрачаймо дорогоцінного часу, адже це вкладення, яке окуповується з надлишком. Звичайно, що така дитина буде відчувати себе гарною, улюбленою, гідною особистістю. Батьків вона буде сприймати – як турботливих, яким можна і треба довіряти. Світ, в якому живе – безпечним. А життя – цінним та осмисленим.
Чи не є це ідеальною картиною первинного Божого задуму для свого творіння? Біблія наказує нам любити ближнього, то ж виявляючи справжню любов до своєї дитини, ми отримаємо набагато більше того, чого сподіваємось.