«Сильна як смерть любов, люта,  як пекло, ревність». І хоча почуття ці з протилежних полюсів,  протягом тисячоліть вони чомусь нерідко йдуть пліч-о-пліч.

«Сильна як смерть любов, люта,  як пекло, ревність» – зазначав премудрий Соломон ще 3 тисячі років тому. І хоча почуття ці з протилежних полюсів,  протягом тисячоліть вони чомусь нерідко йдуть пліч-о-пліч. Про феномен ревності говоримо з доктором філософії, експертом у сфері сімейних стосунків Адріаном Буковинським.  

То ж любов і ревність –  тотожні, протилежні чи сумісні поняття? Що є природою ревності? Як жити, чи як боротися з цим почуттям? 

А: Почуття ревності можна назвати гріхом,  тому що воно завжди веде до гріха, спричиняє гріх. Ревність містить у собі – гординю, амбіції, себелюбство, зарозумілість то що. Все це є егоцентризмом. 

Хвороблива ревність прирівнюється до психічного захворювання, бо в стані афекту людина здатна навіть вбити сама себе або іншу людину. Крім того, що вона може нанести смертельну шкоду, вона може призвести до  непоправимих помилок,  які можуть привести до руйнації своєї особистості чи тих, хто є поруч з нею. З цією хворобою людина сама собі може влаштувати пекло. Ревнивці навіть на словах бояться конкуренції. Так як за своєю природою вони є егоїстами, то для них є найважливішим відчувати себе центром всесвіту у житті коханої людини.
Практично з моменту знайомства хлопець чи дівчина в їхній уяві  вже є приватною власністю. Така ревність заполоняє розум й витісняє усяку мудру думку. Це ставить під загрозу подальшу перспективу стосунків. Ревність – це хвороба душі й тіла – звідси йде неспокій та непередбачувані коливання настрою. 

Однією з ознак ревності є недовіра. Але недовіра до кого? Відразу відповідь здається очевидною, що недовіра до людини, яку ревнують. А насправді, ревність часто є проекцією недовіри людини до самої себе. 

Але вихід є! Спробуємо розібратися у цьому питанні.
Найперше, цю проблему потрібно обговорити.

Ревність можна лікувати у процесі спілкування і праці двох людей. Одна сторона має показувати повну відкритість у почуттях і діалозі, друга повинна виявляти мудрість й розуміння у делікатний та інтелігентний спосіб, враховуючи стан партнера. 

Постійне пред’явлення претензій ніколи не буває таким, що  збудовує.
Потрібно зрозуміти, що егоїзм є не здоровим виявом любові до самого себе, а серйозним недоліком характеру.  Ревність – це реакція на почуття, вона йде відрухово, в когось – спонтанно, в когось – патологічно. Тому пріоритетне питання – не чому так відбувається, а  що з цим робити?
Ось неповний перелік ознак, характерних для ревності:
– душевний біль, який може переходити і в фізичний;
– уява, самонавіювання, сумніви;
– особливості поведінки: у чоловіків найчастіше – агресія, у жінок – замикання у собі;
– страх 

Як цьому протидіяти?
Найперше – це розмова. Словами, діалогом можна багато чого вирішити.
Якщо є самонавіювання, то протилежним буде розвіювання. Важливо звертати увагу на факти, а не на домисли.
А такі речі як любов, віра і надія – це потужні посередники, які реально можуть допомогти у лікуванні цієї проблеми. Віра –  це пожива. Усе базується на вірі й без неї не має сенсу життя. Та головним джерелом є любов. Вона надає нам сили для будь яких змін.