Втілити в дітях свої нездійснені мрії; спрямувати вибір дитини в прагматичне русло, не заглиблюючись у її справжню сутність; бути надто контролюючими або ж надто відстороненими,  дійсно, список батьківських спокус,  явних чи прихованих, – невичерпний.

Якимись проблемами батьківства ми готові ділитися з іншими; на якісь – у нас внутрішнє табу, а деякі, як мені здається, більшість з нас навіть не усвідомлює.

Ось якраз про одну з таких прихованих сторін батьківства відверто поділився в своїй книзі Стівен Кові – автор бестселеру «7 навичок високоефективних людей».

Стівен і його дружина Сандра зіткнулися з серйозною проблемою – один з їхніх синів виявився фізично слабкою, соціально незрілою дитиною, учнем, який хронічно відставав у навчанні. 

Намагаючись вплинути на поведінку сина, батьки почали активно використовувати увесь наявний для цього арсенал – підбадьорювати, допомагати, захищати, зміцнювати його впевненість у собі… Однак після багаторазових фіаско Стівен і Сандра зважилися поглянути на ситуацію під іншим кутом. І ось у чому вони зізналися: «Я зрозумів, – говорить Стівен, – що ми з Сандрою отримували соціальне задоволення від високого статусу наших дітей. Молодший же син у цьому сенсі нам нічого не давав.

Приголомшливо сміливе визнання, на яке не багато хто здатний. Багато ж батьків так і продовжують затверджуватися у власній значущості через статуси своїх дітей. І досягаюсь вони цих, так би мовити, «стандартів якості», найчастіше  невиправданою ціною. 

Тому говоримо з експертом у сфері дитячої  психології Вікторією Мельниченко  не про штучні, а саме про справжні стандарти батьківства. У чому його сутність? У чому його сила? У чому його головна задача і роль?

Вікторія М.: У нашому суспільстві існує багато нав’язаних стандартів. Звичайно, що є й так звані, класичні моделі виховання дітей, які не залежать від часу, культури, менталітету. А ми з вами сконцентруємося на 3-х найбільш важливих задачах батьківства.

Перша задача – це абсолютне прийняття дитини.
Прийняття або безумовна любов – це коли ти приймаєш і любиш дитину без усіляких умов не тому, що вона гарна, здібна, добре навчається, а просто тому, що вона твоя дитина, з усіма її перевагами і недоліками.
Прийняття – це коли не має завищених вимог і очікувань від дитини. Коли ти приймаєш її сильні і слабкі сторони, її рівень розвитку, здібності і таланти, не порівнюючи з іншими і не будуючи марних очікувань. Коли ти можеш бути терплячим до її проступків, й віддаючи, нічого не очікувати взамін. 

Друга задача – задоволення потреб дитинибазових та індивідуальних. Кожна дитина має фізіологічні потреби, потребу у безпеці, любові та прийнятті, самоповазі та самовираженні. У кожної дитини також є свої індивідуальні особливості – темперамент, мова любові та ін. Батьки повинні брати участь у житті дитини – цікавитися її справами, допомагати долати труднощі, просто проводити час разом. Потрібно якомога частіше хвалити дитину, помічати її сильні сторони і таланти, заохочувати гарну поведінку, обіймати, цілувати, щось дарувати. Дуже важливо задовольняти потреби дитини не час від часу, не тільки тоді, коли ви у доброму настрої, – а постійно. 

Останнє – це тверде батьківське слово «Ні» – вседозволеності та розбещеності. Батьки повинні не тільки говорити «так» на усі прохання дитини, але й обмежувати її недоречні бажання та вимоги. Не слід підносити її на п’єдестал, дозволяючи абсолютно все, так само не можна постійно критикувати – усе це рівною мірою може нанести їй непоправної шкоди. Стикаючись з обмеженнями і розчаруваннями, дитина вчиться справлятися з ними. А ставши дорослою і самостійною, вона зможе долати біль, образу та почуття несправедливості. Вона зможе сказати де потрібно «Так» і де потрібно «Ні». Саме так у неї формується така життєво важлива властивість як – ВОЛЯ

Подружжю Кові вдалося впоратися зі своїми амбіціями. Вони, залишивши свої невдалі спроби створити із сина  соціально прийнятну модель, дозволили йому розвиватися у відповідності до його життєвого ритму. Те що сталося – може виглядати як чудо. Але так воно насправді і відбувається, коли дитина, звільнившись від  пресингу нав’язаних вимог, отримує можливість природньо розвиватись в атмосфері безумовної любові й прийняття. 

СТИЛІ ВИХОВАННЯ

Коли поведінка дитини стає все більш некерованою, її  вчинки викликають тривогу, розбиратися батькам потрібно починати з себе,  а не з дитини. Адже, найчастіше, головною причиною відхилень у її поведінці є неправильний  підхід у вихованні. 

В.: Фахівці виділяють 6 основних типів неправильного виховання.

ГІПООПІКА: Для цього типу виховання є відстороненість батьків, повна безконтрольність, відсутність режиму, нагляду та інтересу до справ дитини, її проблем та захоплень. Головна проблема: Постійний брак  батьківської уваги формує у дитини почуття непотрібності, байдужого ставлення до самої  себе. У результаті – у пошуках прийняття та підтримки  така дитина має усі передумови для зближення з асоціальним  оточенням.

ГІПЕРОПІКА: Для цього типу виховання характерними є надмірні опіка і контроль з боку батьків за кожним кроком дитини.  Дитина не має права на власну думку, вона позбавлена можливості для прийняття самостійних рішень і формування відповідальності за свої вчинки. Головна проблема: Низка  постійних заборон створює у дитини враження, що їй “усе не  можна”, а її товаришам “усе можна”. У результаті  загостреного почуття несправедливості, дитина, залежно від її темпераменту, буде або відкрито бунтувати, або, навпаки, впадати в апатичне і пасивне ставлення до життя.

КУМИР СІМ`Ї: Для цього типу виховання характерними є спроби батьків максимально і некритично задовольнити усі забаганки своєї дитини; атмосфера постійного схвалення, обожнювання і захоплення. Головна проблема: Безпідставна звичка завжди бути кращою і першою з одного боку, і брак уміння працювати над собою з іншого, програмує дитину на кризову ситуацію в майбутньому. У результаті зіткнення звички дитини бути завжди кращою  і реальною можливістю  бути такою, виникає кризова ситуація, яка, як правило, стає причиною її  істеричної  поведінки.

ЗАВИЩЕНІ ОЧІКУВАННЯ: Для цього типу виховання  характерним є  покладання батьками великих надій на майбутнє своєї дитини і очікування від неї  великих успіхів. Найчастіше ці вимоги є проекцією нездійснених  планів і мрій самих батьків. Головна проблема: Замість природного розвитку особистості, дитина постійно зосереджена  на тому, щоб не засмутити своїх рідних і виправдати їхні  очікування. У результаті постійної напруги дитина перебуває  в стані постійної втоми і тривоги, що неминуче накладає свій відбиток на її  психіку і поведінку.

ПОПЕЛЮШКА: Для цього типу виховання  характерним є  емоційне нехтування дитиною; відкрита заява  про те, що вона  не потрібна у родині, є тягарем для своїх батьків,  і без неї  усім було б краще. Ситуація ще більше ускладнюється, якщо в сім’ї ще є діти, ставлення до яких є кращим. Головна проблема:  У дитини, яка постійно відчуває себе небажаною,  не коханою, не потрібною  формується відчуття відкинутості. У результаті поведінка такої дитини буде характеризуватися невротичними проявами.

ВИХОВАТЕЛІ – КОНКУРЕНТИ: Для цього типу виховання  характерною є наявність серед вихователів представників кількох поколінь, коли батьки, бабусі, тітки дотримуються різних поглядів щодо методів виховання і впроваджують їх, конкуруючи між собою. Головна проблема: Через «виховний безлад» у дитини виникає плутанина у головних  поняттях, цінностях, дозволених і недозволених речах. У результаті постійного внутрішнього неспокою і нестабільності така дитина може поводитися непередбачувано, з проявами емоційних вибухів чи  протестів.

Виправивши свої підходи у вихованні дитини, ви допоможете і вашій дитині виправити свою поведінку.