Відомий російський письменник Олександр Герцен вважав, що проповідувати з амвону, захоплювати з трибуни чи вчити з кафедри значно легше, ніж виховати одну дитину. І з такою надзвичайно складною задачею потрібно справитися звичайним батькам. І хоча  задача  батьківства, напевне, ніколи не була ще такою складною, як сьогодні,  настав час батьківству посісти чільне місце серед усіх інших життєвих пріоритетів, як найвищому покликанню у житті.

Адріане, головна теза вашого курсу «Батьківство» звучить так: «Батьківство – це дар, обов’язок, відповідальність». Як народилася ця теза? 

Адріан Б.: Враховуючи статистичні дані, півтора мільйона людей в Україні не можуть мати дітей з огляду на різні життєві обставини. То ж діти для нас є великим даром. Наші діти – це наш обов’язок. Ми повинні сформувати і виховати з них повноцінних особистостей. За виконання, або не виконання цих обов’язків кожен з нас буде відповідати перед суспільством, своїми дітьми, своєю совістю, але найбільше – перед Богом.

Якщо глобально поглянути на задачу батьківства, то в чому полягає його основна відповідальність? 

А.: Основна відповідальність батьків – створити цілісність в основних вимірах людського буття. Для духовного розвитку потрібно, щоб дитина була оточеною щирою, виключною, всепрощаючою, гармонійною любов’ю. В інтелектуальному плані дитина має почувати себе розумною; в емоційному – гармонійною; в соціальному – здатною до побудови здорових стосунків, дружніх відносин, співпраці, реалізації; у фізичному плані – бути в гарній формі. 

ФАКТИ і НАСЛІДКИ 

У давній Греції відбулася історія. Підлітки вирішили розіграти старого філософа Афіна. Заховавши за спину маленьку пташку, вони підійшли до нього з провокаційним питанням: «Мудрець, у мене в руках птах – він живий чи мертвий?» – й вирішили, якщо старий скаже: «Мертвий» – вони розімкнуть руки і птах полетить, якщо ж скаже: «Живий» – вони стиснуть руки й він помре … Відповідь мудреця була простою: «Живий птах чи мертвий я не знаю. Але я знаю одне – його життя у ваших  руках».

Тож відповідальність за життя, за долю власної дитини. Як з цією відповідальністю справляються сучасні батьки?

А.: Ще на початку незалежності в Україні статистично нараховувалося більше 14-ти мільйонів дітей. Станом на 2017 рік – вже менше 7-ми мільйонів. Цей статистичний факт дуже вражає. Але, яким чином виховуються ці 7 мільйонів дітей? 10% дітей виховуються відповідальними та ефективними батьками; 20-30% формуються у проблемних сім`ях, в яких батьки  живуть з подвійною мораллю, де не має здорових стосунків між батьком та мамою і т.і. Більшість дітей, більше 50%, виховуються без одного з батьків, як правило, без тата. Решта 10% ростуть й виховуються взагалі без участі батьків.

Ми проводили власне дослідження серед українських підлітків. Проаналізувавши відповіді на питання: «До кого ви звертаєтесь за підтримкою чи порадою, коли потрапляєте у складні життєві обставини?», ми побачили наступну картину: до батьків за порадою звертаються 12% підлітків, до мами – 34%, до тата – 1%, до друзів – 21% , і взагалі ні з ким не радяться – 26%. Ця статистика є дуже промовистою. Якщо взяти до уваги фігуру тата, то ми розуміємо, що він стовідсотково брав участь у зачатті й народжені дитини. Проте з плином часу, через 15-16 років, лише 13% чоловіків стають авторитетами для своїх дітей. З мамою дещо краще, тому що з нею радяться 34% підлітків. Але де інші мами? Напевне там, де і більшість батьків, – не заслужили авторитету, не стали ефективними. 

Ці статистичні показники просто кричущі й свідчать про критичність ситуації. Які наслідки такої взаємодії, чи вірніше, відсутності взаємодії дітей з батьком? 

А: Коли ми аналізуємо, що це за дівчата, які починають статеве життя у 14, 15, 16 років, то ми доходимо конкретного висновку – 97% з них виховувалися без батька. Коли дівчата потребують батьківського тепла і уваги, мама не може їм цього компенсувати.

З хлопцями та ж сама картина. Коли ми аналізуємо, хто чинить правопорушення, скоює злочини та перебуває у колоніях для неповнолітніх – це хлопці, 97% з яких не мають тата. Вони будуть мати проблеми у власних сім’ях, тому що не мали гідного прикладу для наслідування. Навіть маючи добрі наміри, більшість таких стосунків, на превеликий жаль,  закінчується розлученнями.

Якщо продовжити цей перелік, то статистика свідчить, що більшість самогубств серед молоді здійснюється особами, у яких не було тата; більше 80 %  насильників росли без батька; більше поведінкових проблем спостерігається у дітей, які виховувалися без батька. 

Дуже показова країна – Сейшельські острови. В уявленні  багатьох –  це шматочок раю на землі, але мало хто знає, що в цій країні більше 90% дітей народжується поза шлюбом і зростають без тата. Як наслідок –  половина дівчат вагітніє не досягнувши й 15-ти років.

Ці та інші факти ще раз наголошують на важливості ролі тата в сім’ї.  Ми собі навіть не можемо уявити цього емоційного стану дитини  6-ти, 7-ми, 8-ми…, 11-ти років, яка дивлячись на дітей, у яких є батько, запитує себе перед сном: Чому до мене не приходить тато?  Такі діти живуть із почуттям провини за те, що їхні батьки розлучилися, а також страждають від комплексу меншовартості

Це моє особисте життя – нерідко таким чином виправдовують свої вчинки безвідповідальні батьки . Та чи можна назвати його особистим, коли породжує воно стільки проблем і потрясінь,  розбитих сердець, скалічених доль, нездійснених мрій…